Знакові постаті

Версія для друкуВерсія для друку

 

Від бойових ракет до міжпланетних.

Прийде пора – люди оселяться в інших 

світах. Я бачу цей час.   

О.Засядько

     

   Олександр Дмитрович Засядько (20.11.1779 - 08.06.1837) —учений-артилерист, генерал-лейтенант артилерії, конструк­тор пускових станківдля залпового ракетного вогню, винахідник запалювальних ракет і ракетрозрив­ної дії. Він народився в с. Лютеньці Гадяцького повіту Полтавськоїгубернії в родині заможного козака. 1797р. в чині підпоручика закінчивартилерійський та інженерний шляхетські кадетські корпуси в Санкт-Петербурзі.Там він здобув ґрунтовні знання з артилерії, фортифікації, виявив чималі здібностідо фізики, хімії, механіки.

Під час військової служби (1799— 1829) був активним сподвижником О.В. Суворова, М.І.Кутузова, беручи участь у всіх воєнних кампаніях, які проводила російська армія. Тоді жпрославився винятковою хоробрістю, винахідливістю, за що був нагороджений 8-ма орденами тазолотою шпагою з написом «За хоробрість», яку в ті часи, крім нього, носив лише І.П. Багратіон.

Успадкувавши від батька, який був головним гармашем Війська Запорізького, потяг доартилерії, О.Д. Засядько не міг залишитися осторонь розвитку ракетної справи. У 1815 р. ізвласної ініціативи він розпочав працю над створенням бойових порохових ракет, продавши дляцього свій родовий маєток.

О.Д. Засядько сконструював ракети трьох калібрів, розробив технологію їх виготовлення,створив пускові станки для залпового вогню та пристрій для наведення ракети на ціль. Видаврекомендації сто­совно вибору оптимальних параметрів ракет, визначення дальності їх польоту йрозсіювання залежно від кута запуску, розглянув методи транспортування та бойовоговикористання ракет. Ці та інші досяг­нення й винаходи були докладно описані ним у праці «Просправу ракет запалювальних і рикошетних» (1817). Окрім того, конструктор організував уПетербурзі виробництво ракету спеціальному «ракетно­му закладі», що в 1856 р., уже як завод,був переведений до Миколаєва, а 1910 р. - до Шостки.

У 1820 р. О.Д. Засядько очолив новостворене Петербурзьке артилерійське училище, а1827 р. був призначений начальником штабу генерал-фельдцейхмейстера. За його ініціативоюбув сформований перший у російській армії бойовий ракетний підрозділ, який під керівництвомО.Д. Засядька успішно ви­явив себе під час штурму Браїлова та Варни в російсько-турецькійвійні 1828-29 рр. З війни він повер­нувся начальником штабу артилерії російської армії в чинігенерал-лейтенанта. Після виходу у відставку О. Засядько оселився в Харкові, де до самої смертіпродовжував займатися технічними розробками.

Конструкторська діяльність О.Д. Засядька стала важливим етапом у розвитку ракетноїсправи й подальших досліджень у галузі освоєння космічного простору.

 

 

ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ  

            

(псевдонім - Кирило Василенко, Волинець , М. Галицький, М. Гордієнко,Українець, Чудак; 18.09.1841, Гадяч - 20.06.1895, Софія, Болгарія) -громадсько-політичний діяч, мислитель, учений-енциклопедист, публіцист,історик, фольклорист, літературознавець, філософ, економіст, соціолог, політолог.

Народився в дворянській сімї козацького походження. Освіту здобув уГадяцькому повітовому училищі (1849-1853рр.), Першій Полтавській гімназії(1853-1859рр.), і Київському університеті (1859-1863рр.). З 1864 року працювавприват-доцентом, а з 1873р. - штатним доцентом на кафедрі античної історіїКиївського університету.

Одночасно був активним діячем Київської громади. Сприяв перетвореннюПівденно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного товариства в осередокукраїнознавчих досліджень, два роки фактично редагував газету « Київський телеграф». Як «небезпечний сепаратист і радикал», у 1875 р. звільнений з університету за особистим наказомОлександра II. У 1876р. виїхав за кордон. Осівши в Женеві , став речником українських інтересіву Західній Європі. Навколо М. Драгоманова організувався « Женевський гурток» українськихполітемігрантів. Цей гурток вважається першим зародком українського соціалістичного руху. Вженевський період М. Драгоманов створив першу новочасну українську політичну програму - «Переднє слово до «Громади»(1878р.) та проект конституції для Росії - «Вольний союз - Вільнаспілка: Опит української політико- соціальной програми» (1884р.).

У 1886р. між М. Драгомановим та Старою громадою наступив розрив: багатьохпомірковано налаштованих членів громади відлякувала прийнята їх повпредомрадикально-соціалістична позиція. Опинившись в моральній ізоляції і позбавлений матеріальноїпідтримки, М. Драгоманов у 1889 році прийняв запрошення посісти кафедру професора загальноїісторії Софійського університету. В софійський період він пережив піднесення Русько-української радикальної партії, заснованої у 1890 році його галицькими послідовниками. З місцевоюболгарською молоддю ділився всім: від своїх надзвичайно глибоких знань до книжок з власноїбібліотеки. Відомо, що в еміграції Драгомановим жилося і морально, і матеріально дуже важко,якось Михайло Петрович сказав своїй дружині пані Людмилі, що бібліотека може їм ще стати впригоді. У рік його смерті - 1895 - в родині настали справді лихі часи. Тоді й постало питання проте, щоб продати бібліотеку. У листі від 19 травня 1897 року до Михайла Павлика Людмила Драгоманова пише: « Знаєте, яка вона мені дорога і як би я бажала аби пристроїти її добре, щобвона не пропала , або задержати для сина» ( Драгоманови мали двох дітей : сина Світозара тадоньку Раду ). Для Л. Драгоманової життя умовно поділилося на дві частини: скрутне, протедуховно багате з Михайлом Петровичем і ще складніше в матеріальному плані вже без нього.Дещо про нащадків. Світозар Михайлович Драгоманов навчався у Київському комерційномуінституті, пізніше був ректором будівельного інституту. Дітей у Світозара Михайловича булочетверо. Старша донька Людмила працювала архітектором, а ще мала наукові праці зписанкарства , вишивання. Мешкаючи разом з батьком у США , на чужині навчала всіх бажаючихмистецтва створення писанок. Син Михайло навчався у технічному училищі. Коли розпочаласяВелика Вітчизняна війна , пішов на фронт, пропав безвісти. Молодша донька Аріадна не моглапереносити практичні заняття і тому залишила навчання у медичному закладі. Донька Наталя рікпровчилася в Київському педагогічному інституті, потім захворіла і була змушена припинитинавчання. Згодом поступила на геолого-географічний факультет Київського університету, який невстигла закінчити через війну. Війна розкидала родину Драгоманових по всьому світу. СвітозарМихайлович емігрував США. У 1954 р. закінчив своє життя на чужині. Після себе залишив не лишедобру пам'ять, а й низку наукових публікацій на соціально-економічну тематику. НаталіяСвітозарівна живе в Будапешті. Видатний український громадський діяч Михайло Петрович Драгоманов помер від серцевої хвороби на 59-му році життя. Похований у Софії.

 

 

Є на Україні, серед милої Полтавщини,

багатий на гарні куточки, чудовий краєвид!

Се той , що  в’являється  перед очима,

коли дивитись на  нього з високого

узгір’я стародавнього гетьманського міста Гадяча

      

         КОСАЧ ОЛЬГА ПЕТРІВНА

                           

(уродж. Драгоманова, літ. Псевдонім Олена Пчілка; 29.07. 1849, Гадяч-04.10.1930, Київ) - поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач,науковець, фольклорист, етнограф, публіцист, видавець, громадська діячка.

Походила з роду Драгоманових. Дитинство пролинуло в Гадячі. В 1861-1866рр. навчалася в Київському зразковому пансіоні шляхетних панн. У 1868р.взяла шлюб з Петром Косачем. В сім'ї народилося п'ятеро дітей. Незадоволенііснуючою системою педагогіки та шкільної освіти, батьки навчали та виховували їхсамотужки. Протягом тривалого часу місцем проживання подружжя була Волинь. ТутО. П. Косач записувала обряди, пісні, народні звичаї. В 1876р. опублікуваладослідницьку працю « Український орнамент». У 1880-х.рр. почала друкувати вірші таоповідання під  псевдонімом Олена Пчілка. В 1886р. вийшла перша збірка 1920-1924рр поезій«Думи-мережанки. Одночасно брала активну участь в жіночому русі , вела активну видавничудіяльність. Наприкінці 1890-х рр. сім'я переїхала на постійне місце проживання до Києва , де О.Косач завідувала літературним відділом Київського літературно-артистичного товариства. В 1903р. брала активну участь у відкритті пам'ятника І. П. Котляревського в Полтаві. В 1906 р. увійшладо редколегії журналу «Рідний край» , а з 1908 року стала його редактором та видавцем. Багатоенергії й таланту віддала справі виховання й освіти українських дітей . Написала для дітворисотні поезій, казок, оповідань, п'єс. До кращих творів письменниці належать: «Світло добра ілюбові «(1888р.), «Солов'їний спів» (1889 р.), « Сужена не  огуджена» (1881 р.)...

Виконала чимало перекладів  і переспівів світової класики. Протягом   1914-1921рр. жила Зеленому Гаю на околиці Гадяча, де 1899 року збудувала дачний одноповерховий будинок.Організувала дитячий аматорський театр , писала для нього п'єси, видавала збірку «ЗеленийГай. Вірші і казки з малюнками для дітей.». У 1920-1924рр. жила в Могилеві - Подільському, потімповернулася до Києва.

З початком сталінських репресій проти української інтелігенції зазнала переслідувань інезабаром померла.

 

 

« Край лагідної краси»,

«… побачити вже таку Україну, що «українішої» й нема…»

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

   справжнє прізвище, ім'я та по батькові - Косач-Квітка Лариса Петрівна; 13.02.1871 -19.07.1913) - видатна українська поетеса, прозаїк, драматург,перекладач, літ. Критик, фольклорист. Дочка відомої письменниці тагромадської діячки Олени Пчілки, рідної сестри М. П. Драгоманова. Значнийвплив на формування світогляду Лесі Українки мав М. П. Драгоманов. Вона неодноразово перебувала в м. Гадяч, де відпочивала в дачному будинку своєї матері Олени Пчілки в Зеленому гаю, зустрічалася із своїм коханням – Сергієм Мержинським. Захоплюючись надзвичайною красою природи, щирістю та привітністю жителів містечка, написала багато неперевершених творів.

Через хворобу (туберкульоз кісток) навчалася вдома , у приватнихвчителів. Стан здоров’я змушував її подовгу лікуватися - в Криму, Грузії,Італії, Єгипті. Досконало володіла кількома іноземними мовами (рос, франц., німецька, англ..,італ., грец., латин., польська, білорус.) Здійснила багато майстерних перекладів Г. Гейне, В. Гюго,Дж. Байрона, А. Міцкевича, Гомера. Підтримувала дружні творчі стосунки з О. Кобилянською, І.Франком, А. Кримським, М. Павликом, О. Маковеєм, Л. Стариць кою-Черняхівською, М.Грушевським.

Дебютувала в літературі як поет-лірик 1884 у львівському журналі « Зоря», де підпсевдонімом Леся Українка були опубліковані вірші « Конвалія», « Сафо». Поезія Лесі Українкивеликої емоційної напруги, сповнена глибоких патріотичних почуттів до України. Найповнішевиявила себе в драматургії (створила понад 20 драм). Перший драматичний твір - психологічнадрама « Блакитна троянда».

Л. Українка - автор драматичних поем і соц. -філ. Драм « Одержима», «Осіння казка»,«Кассандра», « Бояриня», « Лісова пісня», « Камінний господар», «Оргія».

Вершиною творчості поетеси є драма « Лісова пісня», яка утверджує людську мрію,високі почуття, перемогу краси життя над бездуховністю.

Л. Українка  найславніша українська поетеса, послідовний та енергійний борець за утворення українського народу, за його консолідацію в політичну націю. Вся сукупність її творів – це образ ідеальної землі, земного раю, що зветься «Україною». З'явився цей образ – і цілі маси людей збагнули, що вони не просто обивателі, а українці, що це звання їх зобов'язує, що їм є за що боротись і віддавати життя.

Як кожен ідеал, цей образ не може бути повністю втіленим у земному житті, але він і сьогодні зобов'язує нас випростатись і вірно служити тій високій ідеї, що зветься «Україною».

 

 

 

Наверх ↑